Народився. 19.12.1920 р., с Юр'ївка, Луганської обл. - 1.04. 2004, м. Київ.

Поет, письменник, філософ, правозахисник, засновник Української Гельсінкської групи (УГГ).

Народився в родині шахтаря. Рано залишився без батька, який загинув у шахті 1927. Сім'я, в якій було троє дітей, вирішила господарювати на землі і вже через рік розжилася на коня, корову, пару волів. Усі тяжко працювали, але через рік усе довелося здати в колгосп, куди пішла працювати й мати Р. Назавжди запам'ятався голод 1933. 8-ми літ через травму Р. перестав бачити на ліве око.

Складати вірші почав у дитинстві, їх друкували піонерські ґазети, був переможцем конкурсу і стипендіатом Наркомосу, завдяки чому в 1939 вступив на філологічний факультет Київського університету. Провчився всього два місяці. В партію вступив ще після закінчення школи, на шахті, де раніше працював батько. У 1939 призваний до війська (приховав, що не бачить на ліве око). 4 жовтня 1941 в перших же боях під Ленінградом тяжко поранений розривною кулею, яка роздробила кістки таза і хребта. Лікувався рік. Лікарі не сподівалися, що Р. буде ходити. Ходити він зміг, і навіть був призначений політруком прифронтового госпіталю, але висидіти лекцію - ні, тому, демобілізувавшись у 1946, Р. в університет не повернувся. Нагороджений орденами Червоної зірки, Вітчизняної війни 1 ступеня, шістьма медалями. Після виходу в 1947 збірки віршів "З походу" прийнятий до Спілки письменників України (СПУ). Працював відповідальним секретарем видавництва "Радянський письменник", був редактором журналу "Дніпро", секретарем парткому СПУ, членом Київського міськкому КПУ.

Р. - автор багатьох збірок поезії, романів і повістей, зокрема, "Вітер в обличчя" (1955), "Остання шабля" (1959), "Орлова балка" (1970-і) фантастичних романів "Чарівний бумеранг" (1966), "Слідами космічної катастрофи" (1962), поеми "Хрест" (1976, про голод 1933 р.).

Уперше виступив проти існуючих порядків у 1949, коли під виглядом критики "космополітів" громили та нищили єврейських письменників. Щоб їх судити, від Р. як секретаря парткому СПУ вимагали неґативних характеристик, а він, чоловік м'який і доброзичливий, твердо відмовлявся давати їх, що, однак, на долі приречених не позначилося. Але Р. з 1950 вже не займав ніяких посад, добровільно позбувшись таким чином усіх привілеїв радянського істеблішменту. "Довго я залишався дуже партійним, - сказав пізніше Р. в одному інтерв'ю. - Довго я залишався з глибокою вірою у велику справу комуністичної партії, був вірним сталінцем, багато написав присвячених вождю віршів, була навіть поема про Сталіна".

Страшним потрясінням стало для нього розвінчання на ХХ з'їзді КПРС "культу особи Сталіна". Прийшла думка, що справа не в самому Сталіні, якщо параноїк і садист міг стільки років очолювати партію і державу. Значить, учення, яке лягло в основу держави, в чомусь неправильне. Штудіювання "Капіталу" переконало Р. в тому, що вчення К.Маркса помилкове в самій своїй основі - у розумінні теорії додаткової вартости. Вона створюється не надексплуатацією робітника, а сонячною енерґією (фотосинтез), поєднаною з працею селянина і його худоби на землі. Своє бачення цієї проблеми Р. виклав у філософських працях "Економічні монологи", яка з'явилася в самвидаві в 1975, і "Енерґія проґресу", у романі "Формула Сонця".

1974 за критику марксизму Р. виключений з КПРС, 1975 - з СПУ. Мусив продати машину, дачу, влаштувався нічним сторожем.

На початку 70-х Р. включився в роботу на захист прав людини, в тому числі національних. Мав тісні стосунки з московськими дисидентами, був членом радянського відділення "Міжнародної амністії". 18.04.75 заарештований за правозахисну діяльність, але ще під час слідства у зв'язку з 30-літтям перемоги амністований як учасник Другої Світової війни.

Коли Р. домагався відновлення пенсії як інвалід, його в лютому - березні 1976 шахрайським чином примусово піддали психіатричній екпертизі. Тільки завдяки порядності лікарів його не запроторили в психіатричку.

Після консультацій з П.ГРИГОРЕНКОМ, О.МЕШКО, О.БЕРДНИКОМ, Л.ЛУК'ЯНЕНКОМ, І.КАНДИБОЮ, О.ТИХИМ, М.МАТУСЕВИЧЕМ, М.МАРИНОВИЧЕМ, Н.СТРОКАТОЮ 09.11.76 на квартирі О.ГІНЗБУРГА в Москві Р. провів прес-конференцію для іноземних журналістів, де обголосив про створення Української Гельсінкської Групи. Того ж вечора квартира Р. на другому поверсі в Пущі-Водиці під Києвом була закидана цеглою. О.МЕШКО, яка ночувала в квартирі разом з дружиною Р. Раїсою РУДЕНКО, була поранена в плече. Так КДБ "відсалютував" на честь створення УГГ. Скоро були опубліковані її Декларація і Меморандум №1, у розділі "Типові порушення прав людини" були дані про голод 1933 р., про репресії 30-х років, знищення УПА, репресії проти шістдесятників, список політичних таборів і українських полів'язнів.

23-24 грудня 1976 у Р. був проведений обшук, під час якого підкинули 39 доларів США. 05.02.77 Р. заарештований у Києві й етапований літаком у СІЗО м. Донецька, де було порушено справу проти нього і О.ТИХОГО. (Дозвіл на арешт лідерів Московської, Української і Литовської Гельсінкських груп Ю.ОРЛОВА, Р. і Т.ВЕНЦЛОВУ дало Політбюро ЦК КПРС на клопотання Ґенерального прокурора СРСР Р.Руденка та Голови КДБ Ю.Андропова).

Суд відбувся 23 червня - 1 липня 1977 в "ленінській кімнаті" контори "Змішторгу" в м. Дружківка Донецької обл., на що "були процесуальні підстави" - О.ТИХИЙ народився і жив поблизу. З контори зняли вивіску. Допитаних свідків у залі не залишали. Одним зі свідків звинувачення у справі виступав професор Ілля Стебун, якого Р. колись захищав від звинувачень у "космополітизмі".

Р. був засуджений на 7 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР. Публіцистичні статті, художні твори, усні висловлювання Р. кваліфіковані як наклепницькі. Суд обмежився тільки констатацією цього. Наприклад, з приводу "Енерґії проґресу" у вироці сказано, що праця "має ворожий характер, у ній наведені вигадки, які паплюжать радянський державний і суспільний лад". У ній Р. "робить спробу зганьбити революційні завоювання радянського народу і його авангарду - комуністів". "У своїх художніх творах Р., виходячи з ворожих націоналістичних позицій, вустами виведених ним персонажів зводить наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад". Нема у вироці й доказів, що Р. ставив за мету підірвати радянський лад.

Спеціальним розпорядженням Головліту УРСР у 1978 були вилучені з обігу (бібліотек і торгівлі) всі твори Р. - усього 17 назв.

Р. відбував покарання в таборі ЖХ-385/19 (сел. Лєсной) і ЖХ-385/3 (сел. Барашево, Мордовія). Спочатку як інваліда війни 2-ї групи Р. не залучали до тяжкої фізичної праці. Але після того, як він на побаченні передав на волю через дружину Раїсу свої вірші, його у вересні 1981 етапували в ВС-389/36, що в сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.

05.05.78 Раїса РУДЕНКО провела демонстрацію біля бібліотеки ім. Леніна в Москві, тримаючи в руках гасло: "Звільніть мого чоловіка, інваліда війни М.Руденка!". За активну діяльність в УГГ і захист Р. 15.08.81 вона була заарештована і засуджена за ст. 62 ч. 1 КК УРСР на 5 р. таборів суворого режиму. Утримували її в жіночій зоні ЖХ-385/3 в сел. Барашево в Мордовії.

За участь у страйках в'язнів, зривання нашивок з прізвищем, відмову від роботи Р. часто кидали ШІЗО і ПКТ. Начальник табору сказав: "Ви втратили право називатися інвалідом війни 2-ї групи". Змінивши групу інвалідности на 3-ю, адміністрація послала Р. на тяжку роботу.

05.03.84 Р. відправлений етапом на заслання в с. Майма Горно-Алтайської АО, куди через три роки, після відбуття строку, привезли дружину Раїсу. Звільнені з заслання грудні 1987, але виявилося, що повертатися нікуди: київську квартиру після арешту дружини влада конфіскувала. Р. з дружиною виїздить у кінці 1987 до Німеччини, потім до США. Працює на радіостанціях "Свобода" і "Голос Америки". 1988 позбавлений радянського громадянства. Очолив Зарубіжне представництво УГГ, потім Української Гельсінкської Спілки.

1988 Філадельфійський освітньо-науковий центр визнав Р. "Українцем року" - за непохитну стійкість в обороні національних прав українського народу і його культури. Член ПЕН-клубу. 1990 обраний Дійсним членом Української Вільної Академії Наук (США). Лауреат літературної премії Українського фонду культури ім. В.Винниченка 1990 р.

У вересні 1990 Р. повернувся до Києва. Відновлений у громадянстві, реабілітований.

1991 осліп і на праве око, але через півроку йому відкрилося ліве, яке не бачило 63 роки.

1993 за роман "Орлова балка" Р. присуджена Державна премія ім.Т.Шевченка в галузі літератури. 1996 за великий вклад у розвиток української літератури і за правозахисну діяльність Р. нагороджений орденом "За заслуги" III ступеня; 2000 р. у зв'язку з 80-річчям йому присвоєно звання "Герой України".

Р. був членом Етичної комісії Української Республіканської партії. З 1997 - член Республіканської Християнської партії.

1998 вийшли головні праці життя - книги Р. "Найбільше диво - життя. Спогади" та "Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії", 2001 р. - "Гносис і сучасність (Архітектура Всесвіту)".

Письменик, филосов, полит въязень засновник Украинскои Гельсинскькои группи, правозахисник, Герой Украины. Партквиток №1.