Я сильно не хотів торкатися теми полько-українського протистояння 1939-1947 рр. Копаючись в історичних матеріалах, я неодноразово зустрічав такі факти, що розумів – Волинська трагедія часів Другої Світової війни це така багнюка у яку тільки залізь – і не відмиєшся. Але тут, що називається – дістали. Можна пор різному ставитися до того, що якась кількість жінок воліє займатися проституцією, але коли колишня повія починає читати моралі про пристойність – це вже гидко.

 Отже. Стало відомо що у сеймі Польщі зареєстрований проект постанови про визнання ОУН та УПА злочинними організаціями, що здійснили геноцид стосовно польського населення у так званих «східних кресах» тобто, теренах Західної України у 1939-1947 рр. Злочинними також названі дивізія «Галичина» та українська допоміжна поліція – все за те саме, за геноцид. Натомість постанова висловлює данину пам’яті Армії Крайовій, Кресовій самообороні, Батальйонам хлопським, тощо, «які вели драматичну, нерівну боротьбу з захисту польського цивільного населення». Що мене збурило? Всього лише деякі історичні подробиці.

 Поляки докладають чималих зусиль, аби предстати ледь не другими після євреїв найбільшими жертвами Другої Світової. Ще б пак – Друга Світова війна як така почалася з нападу Німеччини на Польщу. Тим більш жахливим виглядає той факт, що величезна кількість поляків служили у силових та каральних структурах Третього Рейху.

 Польські громадяни відмічені в складі 3-ї танкової дивізії СС «Мертва голова», 4-ї поліційної дивізії СС, 31-ї та 32-ї гренадерських дивізій СС. Треба зазначити, що це були не національні польські частини – поляки з окремих польських регіонів служили в складі німецьких частин нарівні з німцями (!!!) Чому так – поясню нижче.

 Не бракувало поляків і в польових частинах Вермахту. Взагалі за даними радянського Головного управління в справах полонених та інтернованих (ГУПВИ) в полон Червоною армією було взято 60 272 поляки, у тому числі – 5 генералів. Повторюю! Ідеться не про бойовиків Армії Крайової (ними займалося дещо інше відомство), ідеться про полонених з числа службовців Вермахту та СС які потрапили на етапні пункти обліку полонених при штабах підрозділів РККА. Тобто – про поляків у формі Третього Рейху. За кількістю полонених у таборах НКВД поляки обігнали навіть офіційних союзників Гітлера – італійців (48957 полонених, серед них 3 генерали).

 Слабо? Ці люди дорікають українцям дивізією «Галичина»!

 І це тільки до рук Червоної армії потрапили, а ще кілька тисяч поляків під час Фалезьської операції опинилися у Британському полоні. Там польським колабораціоністам нечувано пощастило – британці дали їм змогу влитися до ІІ-го польського корпусу генерала Андерса і колишні «гітлерівські посіпаки» вмить стали правовірними «борцями з нацизмом».

 Але не тільки у Вермахті та СС працювали нащадки гордих шляхтичів!

 Ще у 1939 р. німецька окупаційна адміністрація почала формувати підрозділи польської допоміжної поліції. На 1943 р. її чисельність становила 16 000 осіб. До обов’язків поліції належали суто правоохоронні функції, але крім того – охорона гетто, арешти євреїв та пересилання їх до концентраційних таборів. Тобто – пряма участь у здійснені Холокосту. У після воєнній Польщі 600 чинів допоміжної поліції були страчені за різноманітні військові злочини, а 2000 – засуджені до різних термінів покарань. В Польщі про це воліють не згадувати.

 До допоміжної поліції не входили бійці поліційних батальйонів у структурі СС. Справа от в чому. Влітку 1943 р. коли майже вся українська поліція зі зброєю пішла у ліси та розпочала боротьбу з окупантами в складі Української Повстанської армії, нацистам знадобилося терміново їх кимось міняти. Проблему вирішили взявши на службу поляків – вони увійшли до складу 102-го, 103-го та 104-го батальйонів змішаного складу та створили два суто польських формування – 107-й (450 ос.) та 202-й (600 ос.) Навіть офіційна польська історія визнає, головним завданням цих батальйонів була участь у німецьких операціях проти УПА, а також каральні заходи проти українського населення. Участь цих батальйонів була різною. 202-й батальйон у 1944 р. був влитий до частин СС, а 107-й у січні того ж року долучився до Армії Крайової. Характер його діяльності – не змінився.

 Нарешті ми підійшли до головної теми розмови – до Армії Крайової. Здавалося – тут претензій не може бути ніяких – маємо повстанську армію, яка боролася з нацистськими окупантами та більшовиками, такий собі польський варіант УПА. Але не все так просто. Почнемо з того, що жоден курінь УПА не вливався до складу підрозділів Третього Рейху. А в АК такі випадки були. У січні 1945 р. до складу СС влилася так звана Свентокшижська бригада (вона ж – бригада Святого Хреста), яка до того часу воювала в південній Польщі з Армією Людовою (комуністичними польськими партизанами) та влаштовувала Армагедон тамтешнім євреям. У січні 1945 р. бригада вступила в бій з частинами Червоної армії, добряче здобула в рило і тоді навела контакти з 59-м корпусом вермахту. Бригада була введена в структуру СС і від квітня 1945 р. перебувала на фронті проти більшовиків. 5 травня 1945 р. польська бригада СС покинула позиції, напала на концтабір Голишув, взяла в полон 200 охоронців та звільнила 700 в’язнів і з цим трофеєм мов з перепусткою рушила назустріч американським військам. У комуністичні Польщі бойовики бригади були засуджені заочно, але американці комуністам їх не видали.

 До речі, варто зупинитися на АК та єврейському питанні. Юдофобія Армії Крайової – факт загальновідомий.  Відомо що під час нацистської окупації у Польщі діяло біля 30 суто єврейських партизанських загонів. Так от сучасні єврейські дослідники Холокосту зазначають, що Бойова організація євреїв (БОЄ) постійно воювала на два фронти – проти нацистських карателів та проти Армії Крайової. Ба-більше. Усього в Польщі від рук бойовиків АК та подібних формувань євреїв загинуло стільки ж, скільки від нацистського «остаточного вирішення єврейського питання». Чому єврейські організації України які болісно реагують на будь-яке вшанування пам’яті бійців та командирів УПА, взагалі не протестують проти героїзації у Польщі Армії Крайової – для мене загадка.

 Ці люди дорікають українцям геноцидом!

 Але й це ще не межа. Попри твердження численних прибічників теми «УПА винна в геноциді поляків», Армія Крайова періодично співпрацювала з нацистами. Саме так. Тут просто наведу цитату з журналу «Der Spiegel» № 19 за 2000 рік: «Польська Армія Крайова тимчасово співпрацювала у Другій світовій війні з частинами СС та Вермахту. Це підтверджують документи з московського архіву, які історик Бернард Чіарі опублікував у журналі «Остойропа»… 7 лютого 1944 р. полковник АК Александр Крижановскій уклав з німцями угоду про співпрацю у регіоні Вільно: німці забезпечували поляків зброєю, медикаментами, лікували поранених, а поляки виразили готовність надати у довготерміновому плані допомогу Гітлеру у війні проти Совєтов, виділивши для цієї мети 18 піхотних батальйонів. За це вони зажадали припинення німецького терору і визнання польських кордонів станом на 1939 р. Для «випробування на міцність німецько-польського співробітництва» АК передала у підпорядкування німецькому командуванню «3-ю польську бригаду». Здобувши від німців мапи та розвіддані, бригада, за наказом німецького командування атакувала совецьких партизан».

 Згаданий Бернард Чіарі у тому самому журналі опублікував ще кілька фактів співпраці АК з нацистами. Столбцовське з’єднання АК А. Пільха у грудні 1943 р. уклало з німцями угоду про боротьбу проти червоних партизан в обмін на зброю. Наднеманське з’єднання АК Ю. Свіди у той самий період так само зажадало зброї в обмін на операції проти червоних партизан і за три місяці 1944 р. отримало від нацистів п’ять партій зброї та боєприпасів.

 Чи укладала АК угоди з німцями проти УПА – відомостей нема. А от те що вона укладала їх з червоними партизанами – факт, який підтверджують численні партизанські документи. До речі, для червоних партизан ніколи не було секретом те що УПА вела збройну боротьбу проти німців: «Мы стояли в районе, который мешал националистам продвигаться с запада на восток до старой советско-польской границы. Мы стояли в зоне их коммуникаций и ни один их связной не мог пройти, чтобы не быть задержанным. Мы, кроме этого, старались все карательные мероприятия немцев, направленные против нас, отводить на их сторону. Крупные карательные экспедиции заканчивались, как правило, боями с националистами и частично только, почти не задевали нас.

 Когда они начали активную борьбу с немцами, на первых порах у них было ещё мало обученных и вооружённых сил. Они намерены были захватить районный центр Мизоч Ровенской области. Они решили, имея о нас представление, как об очень большой силе в Суражских лесах, предложить нам перейти к ним для совместной борьбы с немцами…» - зі стенограми бесіди командування Кам’янець-Подільського партизанського зэднання ім. Михайлова із завідуючим сектором інформації відділу пропаганди та агітації ЦК КП(б)У І. Слинько, 12 червня 1944 р. ЦДАГО України. - Ф. 166. - On.2. - Спр. 74. - Арк. 42 ж- 45.

 Ще одна жертва Армії Крайової – Литва. У 1995 р. депутат литовського сейму Дренгеліс надав документи які засвідчили що Армія Крайова мала на меті окупацію Литви і провести репресії серед нелояльних литовців. Також були знайдені документи про співпрацю АК з нацистами. Так наприклад Райономі між Вільнюсом та містами Ошмяни та Ліда фактично керували не німці а Армія Крайова у зв’язці з нацистами. Ба-більше, бойовиків АК нацисти навіть намагалися залучити для оборони Вільнюса від Червоної армії і АК навіть провела мобілізацію на контрольованих теренах, але після рику від емігрантського уряду в Лондоні, Армія Крайова від цієї затії відмовилася.

 Чималого шуму свого часу наробили судові процеси в Литві проти колишніх червоних партизан. Менш відомий факт, що в Латвії винесений заочний вирок бойовикам АК, визнаним винними у злочинах проти мирного населення. І як би не бісилася з цього приводу Польща – вироки литовського суду лишаються в дії.

 От саме цю організацію – Армію Крайову поляки намагаються у Волинських подіях виставити головним позитивним персонажем. Не хочеться порсатися в деталях жахливої трагедії, але чимало питань до її польського бачення таки виникає. В комюніке по результатах зустрічей українських та польських істориків від 9 червня 1994 р. було зазначено: «Польська сторона подає приблизну оцінку кількості поляків, вбитих українськими націоналістами на Волині в 1943-1944 рр. – 50 тис. чоловік. Зібрано документацію щодо 34647 випадків вбивств, ідентифіковано прізвища 12491 жертви». Звернули увагу? Ідентифіковано 12 тис, але втрати оцінюються у 50 тис. Відтоді зрозуміло поляки наполегливо працюють і нещодавно найкращій дослідник цієї проблеми Гжегож Мотика назвав нову цифру – 60 тис. осіб. Але ставки зростають. Під час польсько-українського форуму партнерства цього року, вже прозвучала цифра у 100 тис. поляків та 20 тис українців (переважно – на теренах Грубещівського повіту та на Холмщині, тобто на тернах сучасної Польщі). У деяких дослідженнях лунає цифра у 200 тис. осіб. Цікава виходить арифметика. Жертв-поляків, польські історики лічать на теренах Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини, а жертв-українців – лише на полських теренах. А як бути з жертвами на сучасних українських теренах? Покійний екс-голова Рівненської ОДА Василь Червоній під час наукової конференції у Волинському державному університеті ім. Лесі Українки в травні 2003 р. наголосив що тільки на Рівненщині від рук поляків загинуло більше 10 тис українців. До польських даних про втрати українців ці цифри явно не увійшли.

 Але й це не межа. Колись мене здивувала така подробиця – ареною шаленого польсько-українського протистояння стала Волинь – колишня провінція російської імперії. В той самий час у сусідній Галичині таке протистояння було незначним, а на Житомирщині та Хмельниччині, де й зараз мешкає значна польська громада, його не було взагалі, хоча і підпілля ОУН там було і загони УПА туди заходили. Ще одна дивина – на тлі скаженого полько-українського протистояння на Волині майже не постраждали села чехів. Що ж за напасть така?

 Гадаю, багато чого прояснить розповідь сина одного з польських офіцерів розстріляних у Катині Адама Дибчинського. 14 вересня 1939 р. його батько перед відправкою на фронт сказав матері: «Ось два пістолети. Коли увірвуться українські бандити, ти застрелиш дітей, а потім застрелишся сама! Пам’ятай: у тебе мають лишитися три набої!» Зрозуміло? 39-й рік. Ще не існує ані військової рефентури ОУН, ані похідних груп, ані УПА. Кого ж боїться поляк? Очевидно – пересічних українців, розбурених попередньою владою вже настільки, що польський офіцер не сумнівається – послабне тиск поліції і українці полізуть різати поляків з натхненням. Було від чого збурюватися українцям. Протягом 20 років після програшу України у Перших Визвольних змаганнях, на теренах Західної України впроваджувалися полонізація (примусове ополячування українців) та пацифікація (конфіскація зброї та репресії проти незадоволених владою). Але головне – українці практично лишилися за бортом земельної реформи впроваджуваної Пілсудським. Останній факт був найбільш принизливим, хуторізацію на Волині провів іще прем’єр Столипін, але під Польщею родюча земля на Волині передавалася не тамтешнім селянам, а полякам, як нагорода за службу в армії під час війни з більшовиками. Селянам що лишалися без землі, поляки «милостиво» пропонували переїхати до берегів Балтики, або у Західну Польщу.

 Справа в тому, що Польська держава по підсумках Першої Світової війни була зшита з земель, які доти входили до складу трьох держав, окремі з яких до існування в складі ІІ Речі посполитої ставилися з чималою прохолодою. Що там українці? Кашуби, мазури, шльонці та гуралі за першої ж можливості побігли до складу німецьких частин – саме їх Третій Рейх залюбки приймав до частин вермахту та СС. Польське керівництво намагалося зміцнити державу за рецептами Макіавеллі – перемішати населення та поселити представників різних етнографічних груп поляків та українців по всій Польщі. Цим воно заклало міну уповільненої дії яка вибухнула під час війни. Варто було зникнути зловісній «двуйкє», як частина Польщі побігла під знамена Гітлера, а українці заходилися «гнати зайд зі своєї землі». Результати – відомі. Але не переймайтеся. Зміцнення Польщі за Макіавеллі поляки таки провели – в часи комуністів.

 Тепер коли ви все це знаєте, зважте ще раз - у сеймі Польщі зареєстрований проект постанови про визнання ОУН та УПА злочинними організаціями, що здійснили геноцид стосовно польського населення на теренах Західної України, а Армії Крайовій висловлює данину пам’яті. Оціните самі.

Дмитро Калинчук

За матеріалами http://durdom.in.ua