Обидва сьогоднішніх моїх співрозмовники особистості самодостатні, харизматичні та відомі. На перший погляд між ними мало спільного. Але, познайомившись ближче, розумієш, що не так все однозначно, бо і міський голова Рівного Володимир Хомко і тричі народний депутат України, письменник Микола Поровський – люди однієї формації, життєве кредо яких визначається їхніми справами. Долею випадку вони нещодавно були суперниками у виборчому змаганні, кандидуючи у Рівному до Верховної ради, та, незважаючи на все зберегли добропорядні особистісні стосунки.  Вони сьогодні обидва аналізують причини програшу на виборах, але дух їх незламний і попереду у них велика дорога сумлінної  державотворчої праці.

-         Як ви оцінюєте результати виборів до Верховної ради у Рівному? Чому, на Ваш погляд, Ви програли? Чи погодитесь зі мною, що виборці відвикли від мажоритарної системи і голосували не за особистості, а за партійні бренди?

Володимир Хомко: Як би я не оцінював результати виборів, моя оцінка буде досить суб’єктивною.. Мені вони можуть подобатись, чи ні, але сталося, те що сталося. Це вибір рівнян і його треба поважати.

Що стосується того, що люди відвикли від мажоритарної системи, то, очевидно, що справді відвикли. Але підкреслю, і це моє переконання, що вибори до Верховної ради мають проходити виключно за пропорційною системою, а до органів місцевого самоврядування -   виключно за мажоритарною. Аргументую це тим, що ВР має бути структурована за партійною приналежністю, бо на рівні держави вирішуються глобальні питання. А от до місцевих рад потрібно обирати кожного депутата окремо, адже ми апріорі не вирішуємо ніяких політичних питань. І дуже важливо, щоб кожен район міста мав свого представника в Рвнераді. Перед нами постають конкретні господарські проблеми, які полягають у чистоті дворів, асфальтуванні вулиць, ремонтуванні дахів і під’їздів. І відмінностей у підходах до цих проблем у партії регіонів чи партії „Батьківщина” не має.

Але нас  зумисне зводять на хибний виборчий шлях, бо це вигідно партійним босам у Києві.

Микола Поровський: Результати виборів у Рівному я оцінюю двояко. 70 відсотків рівнян проголосували за опозиційні до влади  партії і тим самим підтвердили статус Рівного як міста, де живуть люди з високою національно- патріотичною свідомістю. З іншого боку майже 50 відсотків виборців на вибори не прийшли і це надзвичайно серйозний посил, як владі, так і всім політичним партіям. Це означає, що ці люди вже не довіряють ні лівим, ні правим, ні комуністам, ні націоналістам ні центристам.

Для мене найбільшим розчаруванням від виборів є те, що у моєму місті, в якому за націонал - демократів традиційно голосували не менше 25 % виборців, кандидати саме від національно-демократичних сил зазнали нищівної поразки. Щодо моїх шансів на перемогу,то сподіватися в такій ситуації на успіх без опертя на розкручену політичну партію  було небагато. Рівняни, на жаль, не вийшли за рамки загальноукраїнської тенденції та, зомбовані агресивною телевізійною рекламою, і по мажоритарних кандидатах голосували також за відомі політичні бренди, а не за особистостей, тих хто чимало зробив для держави і міста та здатен ефективно працювати.  

Саме з цих причин рівняни обрали депутатом до ВР по мажоритарному округу найменш кваліфікованого, найменш професійно підготовленого молодого чоловіка, який, на мій погляд, зовсім не здатний до законотворчої роботи. Повірте, я знаю, яким рівнем економічних, юридичних, управлінських знань повинен володіти народний депутат, щоб ефективно працювати у парламенті.. Той, кого обрали, якраз такої кваліфікації не має. Можливо, він буде добрим «кнопкодавом» і виконавцем волі своєї партії, але найменше сподіваюсь на те, що він буде фахово і результативно відстоювати інтереси територіальної громади нашого міста, вирішувати проблеми конкретного виборця.

-         А  як в цілому Ви оцінюєте минулу виборчу кампанію?

Володимир Хомко: До слів Миколи від себе додам, що голосування, на жаль, не було позитивно-конструктивним, а було очевидно протестним. А , як відомо, не можливо голосувати не за ідеї, а лише на зло владі, не зробивши тим самим зло собі.  В Україні на сьогодні всі політичні сили без винятку стали на шлях „оголтєлого” популізму, чим загнали наше суспільство у глухий кут. За відсутності правих партій, інші поступово сповзли в лівий сегмент, обіцяючи виборцю „золоті гори”. А наївний виборець вірить у ці нездійсненні обіцянки і сподівається, що партія, яка їх озвучила, справді ці обіцянки виконає.

Вважаю себе грамотним економістом, чітко уявляю собі, які реформи потрібно негайно провести, але саме через популізм політиків здійснити потрібні зміни зараз майже неможливо.

Щодо обов’язків народного депутата, то розумію людей, які сприймають їх на популярному рівні. І це, напевно, логічно. А я особисто їх сприймаю з точки зору тих законів, над якими депутат має працювати. Фахово їх розробити може лише економічно грамотна людина. І, якщо у  Верховній раді нового скликання все зведеться до боротьби – „наші” – „ваші”, то це буде катастрофа для держави.

Яскравий приклад протилежного підходу до політики, вибори в США. Здавалось би два непримиренних суперники Обама і Ромні, але коли сталося стихійне лихо у Нью-Йорку, то обидва враз припинили критичні випади і кинулися допомагати постраждалим людям.

Сьогодні ситуація в Україні надзвичайно тривожна. На фоні недобору (дефіциту) бюджету, заморожування коштів місцевих громад на казначейських рахунках, політичне протистояння справді може призвести до економічного , а потім і національного краху, що в історії нашої держави вже не раз було.

Микола Поровський:  В цілому виборчу кампанію оцінюю позитивно. З іншого боку – поділ на біле і чорне, тільки  на провладні і опозиційні партії, є хибним, особливо в його мажоритарній складовій. По одномандатних округах мали б балотуватися юристи, економісти, управлінці, які могли б фахово захищати інтереси тієї територіальної громади, від якої вони обиралися. Кампанія була напруженою, в міру провокативною. Був, звичайно, чорний піар, були фальшиві газети і листівки, які не прикрашають їх замовників, але загалом вибори пройшли більш-менш нормально.

Володимир Хомко: Я з Вами пане Миколо не погоджуся. Бо стільки бруду, скільки на мене вилили під час цієї виборчої кампанії, напевно, не вилили ні на кого. Найбільш прикро, що мене атакували навіть ті люди, від яких я цього не очікував, бо не вважав їх своїми ворогами. Це досить важко пережити, але цей шлях, очевидно, теж треба пройти, щоб побачити, хто є хто, навіть, у твоєму найближчому оточенні.

Ця виборча кампанія була дуже брудною і надзвичайно витратною. Вдесяте заявляю, я маю цілком достовірну інформацію, що три основних претенденти на перемогу у Рівному, потратили стільки грошей, скільки не витрачає вся медицина Рівного за рік.

Микола Поровський: Я думаю, що є серйозні вади теперішнього виборчого законодавства, в якому повинно було б існувати обмеження виборчого фонду кандидата. Щоб виборчі фонди і витрати кандидатів були співмірні, щоб кандидати були поставлені в більш-менш рівні умови. А то один із кандидатів витратив 3-4 мільйони доларів, по суті купив голоси виборців, а це подається, як зразок демократії.

Володимир Хомко: Тут я з вами згоден. На цих виборах не було ні змагання інтелекту, ні конкуренції виборчих програм, а була боротьба партійних брендів і грошових мішків. Перше мене не лякає ( партійна конкуренція – це нормально), а дуже тривожить друге. Бо скоро дійде до того, що у ВР буде 50 чоловік Ахметова, 50 чоловік Коломойського,50 чоловік Порошенка, а ми лише будемо спостерігати, як вони задовольняють свої бізнес-інтереси.

-         Пане Володимире, спроба на останній сесії Рівнеради поставити питання про Вашу відставку депутатами фракції партії „Свобода”– це помста за Вашу позицію на виборах?

Володимир Хомко: Можливо, це і помста. Я не дуже хочу це аналізувати . Бо і я, і вони знали, що так буде і знали, що з цієї відставки нічого не вийде, бо за внесення цього питання в порядок денний проголосувало лише 5 депутатів.

Але що ж сталося після цього?. Дуже цікаво. Представники цієї фракції вкинули у всі ЗМІ фальшиву інформацію про те, що Рівнерада запропонувала міському голові Рівного піти у відставку. А насправді треба було повідомити лише про п’ять депутатів, які проголосували за це питання.

Хоча потрібно віддати належне більшості ЗМІ, які відмовились подавати неправдиві повідомлення, лише кілька проплачених інтернет-видань повелися на цю дезінформацію.

Микола Поровський: Моя думка з цього приводу ідентична моралі з байки Крилова „Слон і моська”. Тобто, «політична моська» може лише гавкнути і хоче, щоб про це усі почули.

Володимир Хомко: Що стосується політичної боротьби, то зауважу: існують різні партії, різні політичні погляди, є різні способи боротьби, але, переконаний, що неможливо добитися благородної мети брудними методами. Якщо партія починає брехати, маніпулювати, вчиняти провокації, то не можна їй вірити і вона не має стратегічної перспективи.

-         Пане Володимире, попри все Ви залишаєтеся на посаді міського голови Рівного. Чого чекати рівнянам від міської влади?

Володимир Хомко: Я не можу говорити за всю міську владу, але можу сказати за себе. Я вже 4 роки, як міський голова. Я гарантую, що ті три роки, які мені залишились, я буду працювати, як і попередні. Нічого в мені не змінилося. Мої політичні переконання непорушні. От, приміром, по Закону промови я чітко висловив свою негативну позицію. Нещодавно відкрили у Рівному пам’ятник Нілу Хасевичу – це теж моя позиція. Тобто собака бреше, а караван йде далі. Ми робимо свою справу.

Але, нажаль, намітились і об’єктивні труднощі. Я навіть трохи в розпачі від того, що зараз відбувається з бюджетом і казначейськими рахунками. Вперше в житті у мене не має з цього приводу чіткого плану дій. Я не можу пристосуватися до ситуації, коли я підписую платіжне доручення і гроші на рахунку є, а вони не приходять. Це гра в наперстки. Мене дуже тривожить такий стан речей. Тим паче, і гривня затрусилася, і бюджет не виконується.

Якби ми жили в цивілізованій країні, то могли б відкрити рахунок в будь-якому банку і банк міг би піти нам назустріч навіть у критичній ситуації. А нас загнали насильно в казначейство, всі гроші територіальних громад там зібрані в одну купу і той, хто має довшу руку, їх і забирає. Минає сприятливий сезон, а ми не можемо використати кошти для асфальтування доріг. Час вже втрачено, бо якщо ми навіть незабаром гроші отримаємо, то вже не буде коли їх використати.

Але навіть у цій складній ситуації я не опускаю руки. Розуміючи, що я – влада, стараюся зробити все можливе, щоб люди помічали складнощі щонайменше.. Ось у цьому полягає різниця між мною і моїми опонентами, які якраз хочуть нічого не робити, але щоб про них найбільше згадували.  А це аморально.

-         Пане Миколо, а які Ваші  найближчі плани?

Микола Поровський:  Я буду працювати над тим, щоб відновити довіру рівнян до національно-демократичних сил, які завжди мали на Рівненщині потужну підтримку. І тому я будуватиму свою діяльність, як кошовий отаман Українського козацтва „Волинська Січ” і хочу продовжити справу світлої пам’яті Василя Червонія з тим, щоб довкіл козацтва і Республіканської Християнської партії гуртувалися здорові, конструктивні націонал-демократичні сили. Їх голосом була, є і буде газета «Волинь». Впевнений, що майбутнє  саме за нами

.Планую також написати ще кілька книжок.

Володимир Хомко: Я до цього питання підходжу трохи по іншому, дистанціюючись від усіх політичних сил. Така позиція надає мені певну перевагу. Водночас я вважаю себе патріотом з поміркованими поглядами. Саме тому я стараюся, щоб у Рівному було нормальне патріотичне виховання в школах і дитячих садках, щоб, де тільки можливо, пропагувалися ідеї українства, відстоювали українську мову, українські цінності. Адже час працює на нас. За 20 років незалежності вже виросло ціле покоління українців, яке не має поняття про радянську владу. Ще пройде 20 років і багато проблем відпаде само собою. Назад вороття вже не буде. Рівненщина – край патріотичний, який дуже відрізняється не лише від східних теренів України, а й від сусідньої Галичини. Але у цьому страху не має,  у тому, що ми різні - наше багатство. Приміром, дубровицький діалект – наше надбання і його потрібно зберегти.

-         Пане міський голово, чергова сесія Рівнеради почалася з пікету мешканців одного з гуртожитків міста. Коли нарешті проблему з гуртожитками в Рівному буде закрито?

-          

Володимир Хомко: Цей пікет специфічний, бо гуртожиток відомчий і його передавати у міську власність ніхто не збирається. Керівництво учбового закладу, у віданні якого знаходься гуртожиток, почало виселяти людей і саме тому вони вийшли з протестом. Але люди повинні розуміти, що їх житло власність Міністерства освіти і без його доброї волі передати гуртожиток у комунальну власність міста неможливо. Це те саме, що відмінити понеділок чи вівторок. У цій ситуації єдине, що я можу зробити, так це звернутися з листом до міністра освіти з проханням захистити людей.

У місті є й інші відомчі гуртожитки, які нам вже передали, або готові передати безкоштовно. Ми від них не відмовляємося, але у держбюджеті повинні бути передбачені кошти для приведення їх до жилого стану та їх утримання. Тому я хочу хоч якісь гроші на цю справу витребувати в Києві. Надія мала, але за неї варто поборотися.

-         Пане Володимире, пане Миколо, а як Вам бачиться реформа самоврядування?

Володимир Хомко: Реформа самоврядування назріла давно і ми втрачаємо дорогоцінний час, не впроваджуючи її негайно. Нещодавно я був з візитом у сусідній Польщі. Там мер міста Забже вже забула, коли вона їздила до Варшави вирішувати наболілі питання. У цьому просто не має потреби, бо все вирішується на місці: поліція підпорядкована місту, податки встановлюються місцевими депутатами, вони ж визначають тарифи на комунальні послуги. Бюджет міста наповнюється більш ніж на половину  тут же на місці і цими коштами місто розпоряджається на власний розсуд. Гроші завжди доступні, бо вони у них знаходяться не на казначейських рахунках, а в банку. Такого як у нас диктату центру, у Польщі близько не має.

Насправді самоврядування у прямому значенні цього слова в Україні відсутнє. Якщо люди не відчувають смаку безпосереднього впливу на ситуацію в під’їзді, в дворі свого будинку, на вулиці, в рідному місті, то це не демократія і не самоврядування. Людина повинна бути впевнена у тому, що вона бере участь в управлінні селом, містечком, містом. А коли цього не має, то з’являється зневіра, байдужість і апатія.

Микола Поровський: Це пояснюється відсутністю міцного середнього класу, бо лише власники нерухомості чи бізнесу будуть вимагати ефективного комунального обслуговування, ефективного використання сплачених ними податків і дбати про посилення свого впливу на управлінські функції громади.

Володимир Хомко: Ви маєте рацію. Бо з одного боку у нас росте рівень багатства олігархату, а з іншого – збільшується кількість збіднілого безмайнового люду і тим самим пропадає середній клас. А це, як відомо, основа демократичної держави.  Тому треба всіляко підтримувати малий і середній бізнес. До речі, як у селі, так і в місті.  Але для авторитарної держави середній клас небезпечний, бо він – незалежний.

-         Ваші побажання читачам „Волині”...

Володимир Хомко:  Ніколи не втрачайте надії. Я оптиміст і вважаю, що хоча зараз і не найкращий час і дуже важка моральна ситуація, але ми , на щастя, не в силі змінити загальносвітовий тренд: суспільство розвивається в правильному напрямку. Така діалектика розвитку людства. Рано чи пізно нормальне життя налагодиться і в Україні.

Микола Поровський: У Святому Письмі сказано: «По вірі Вашій воздасться Вам.»

Живімо і робімо так, як заповів нам Господь, як велить наше серце. Бажаю усім читачам „Волині” здоров’я і добробуту. Хай щастить!

Розмовляв Сергій Степанишинз

За матеріалами  http://www.volyn.rivne.com