Нагадуємо суспільству, що 5 серпня 1937 року за наказом НКВД СРСР № 00447 вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 “Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю совєцьку епоху «чистка» суспільства від елементів, які не годилися для будівництва комунізму. Її теоретично обґрунтував новий нарком НКВД Ніколай Єжов і зредаґував сам Сталін.

ЦК ВКП(б) запропонував подати в ЦК склади позасудових органів – «трійок», а також кількість осіб, що підлягають розстрілу та висланню.

У кожну республіку, область, район спускалися ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення, співвідношення 3 до 1). “Знизу” полетіли звіти про перевиконання лімітів, розгорнулося соціалістичне змагання за їх перевиконання, прохання й вимоги збільшити їх, особливо за І категорією, висувалися “зустрічні плани”. Так, нарком внутрішніх справ УРСР Ізраїль Мойсеєвич Леплевський тричі звертався за таким збільшенням. Призначений після його розстрілу в січні 1938 року в.о. наркома Александр Успенський – двічі. І Москва їх задовольняла.

Дія “трійок” поширювалася на всі категорії населення. Під репресії потрапили “куркулі“, “кримінальники”, “контрреволюціонери” різних відтінків, “повстанці”, “церковники”, “шпигуни”, “троцькісти”, “диверсанти”, “шкідники”, “буржуазні націоналісти”, тобто й українська інтеліґенція, яка, за визначенням Сталіна, „не заслуговувала довір'я”. Безперечно, репресії зачепили всі народи, що мали нещастя залишитися в російській імперії під новою назвою СССР. Та все ж чи не найбільше постраждав український народ, бо він, з його глибокою релігійністю, волелюбність, потягом до самостійного господарювання, увесь не годився для будівництва комунізму і його слід було замінити нововиведеним «совєтскім народом»...

«Трійки” поєднували в собі слідство, обвинувачення, суд і виконавця вироків. На все слідство відводилося 10 діб. Участь захисника, прокурора, а часом і самого звинуваченого, оскарження вироку та клопотання про помилування не передбачалися, а вирок виконувався негайно після його винесення. Цілком у дусі настанови творця радянської держави В.І.Леніна, який учив: “Будьте зразково нещадними... Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини” (В.И. Ленин, ПСС, Москва, Политиздат, 1981 г., т. 50, с. 165). І відповідно до настанови «любимца партии и народа» С.М. Кірова, який учив «Карати по-справжньому, щоб на тому світі був помітний приріст населення, завдяки діяльності нашого ГПУ» (Промова з нагоди 15-річчя ГПУ, цит. за кн.: Сергій Шевченко. Архіпелаг особливого призначення. – К.: Фенікс, 2006. – С. 21.)

На виконання згаданої Постанови «чистка» відбулася і в концтаборах. Так, начальник Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН) Іван Апетер одержав наказ скласти список на розстріл 1825 в'язнів. Одна група, 507 в'язнів, була розстріляна під Леніґрадом 8 грудня 1937 року, 200 (насправді 198) – на Соловках 14 лютого 1938 року. Доля так званого «Соловецького етапу» (1111 осіб) стала відомою щойно в 1997 році: капітан Матвєєв з помічниками розстріляв його 27 жовтня, 1, 2 , 3 і 4 листопада в урочищі Сандармох на півдні Карелії. Серед 290 українців – Микола Зеров, Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер΄ян Підмогильний, троє Крушельницьких… 

1937 рік – це гігантський масштаб репресій, що охопили всі реґіони й усі без винятку верстви суспільства, від найвищого керівництва країни до далеких від політики селян і робітників. Це колосальні фальсифікації звинувачень. Це безпрецедентна плановість терористичних «спецоперацій»: «чистки» не міг уникнути ніхто. За 15 місяців кампанії за політичними звинуваченнями в СССР було заарештовано більше 1,7 млн. (одного мільйона семисот тисяч!) осіб. А разом із жертвами депортацій і засудженими так званими «соціально шкідливими елементами» кількість репресованих перевищує два мільйони (Тези Міжнародного товариства „Меморіал”, 2007). Усього під час Великого Терору до розстрілу з політичних мотивів були приречені 681.692 (шістсот вісімдесят одна тисяча шістсот дев`яносто дві!) особи. (Борис Соколов. Наркомы страха. Ягода. Ежов. Берия. Абакумов. – М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2001. – С. 130).

«Чистка» тривала понад 15 місяців і була офіційно припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча репресії тривали й далі.

Її результат – девальвація цінності людського життя і свободи, зруйнування громадянського суспільства – громадських і політичних організацій, громад, церков, навіть сім`ї. Кожна людина залишалася сам-на-сам з молохом терористичної держави.

Кількість жертв репресій, депортацій і голоду в Україні за часи совєцької влади не піддається підрахунку. Це приблизно третина українського народу. Американський дослідник української трагедії Джеймс Мейс писав, що нинішня Україна – це соціологічно випалена земля. Нинішній період історії України він визначав як “постгеноцидний”. На його думку, процесу інтелектуального і морального занепаду українського суспільства та подальшого російщення не змогло зупинити навіть проголошення незалежности.

Усі наші сучасні біди – це наслідок сатанинської селекції, під час якої була фізично знищена найкраща частина українського народу, а решта – деморалізована.

Починаючи з 2007 року річниця початку Великого Терору (5 серпня) і день пам`яті Соловецького етапу (27 жовтня) відзначалися в Україні на державному рівні. Адже 21 травня 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ № 431/2007 «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937–1938 років». Цей Указ, зокрема, покладав на Український Інститут національної пам`яті обов`язок щороку споряджати на початку серпня експедицію в урочище Сандармох та на Соловецькі острови. 2011 року новий директор Інституту комуніст Солдатенко радо умив руки від цієї справи, бо новий Президент Янукович перепрофілював Інститут з центрального органу виконавчої влади на звичайний науково-дослідний інститут. Однак голові Київського товариства політв΄язнів Григорію Куценку вдалося торік домовитися з Міністерством культури про спорядження експедиції. Сього ж року експедиція поїхала коштом добродіїв (спонсорів)... Отже, 75-а річниця Великого Терору – це вже не державна справа. Бо владарюють в Україні ідейні та фізичні нащадки організаторів і виконавців Великого Терору.

Чуємо з Інтернету, що на кордоні з Білоруссю в Новій Гуті (це одночасно й кордон з Росією), прикордонники зсадили з автобуса Сергія Шевченка – дослідника репресій, автора кількох книжок про Соловки й Сандармох. Так діє слово президента, а нині прем΄єра Медведєва від 9.07.2010 р. про взаємне з Україною скасування «чорних списків» на в΄їзд-виїзд.

Сподіваємося, що решта української експедиції, у складі якої нащадки загиблих, колишні політв`язні, дослідники, журналісти, священик, таки доберуться до пам΄ятника в Сандармосі з написом «Убієнним синам України» і 5 серпня разом з паломниками з кількох країн проведуть жалобний мітинґ і панахиду. А 7 серпня візьмуть участь у Днях пам`яті жертв Великого Терору на Соловецьких островах.

Василь Овсієнко, у минулому політв’язень, учасник паломництва на Соловки 1999 – 2005 рр.